Любомир Хамець пішов добровольцем на фронт.
 

Про жертовність і подвиг загиблого колеги Любомира Хамця нагадуватиме анотаційна дошка на фасаді будівлі Івано-Франківської обласної прокуратури.

В Івано-Франківську на фасаді будівлі обласної прокуратури відкрили анотаційну дошку Любомирові Хамцю. Начальник одного з відділів, він добровільно пішов на фронт, повертався на поле бою навіть після двох важких поранень. Третє, отримане під час виконання бойового завдання на Донеччині, стало смертельним.

«Низько вклоняюся перед рідними й дякую за сина, чоловіка, батька, Героя, — зазначив міський голова Руслан Марцінків. — Я знав Любомира за його працею у прокуратурі, він завжди був справедливим і чесним, стояв на боці добра і обстоював інтереси України».

Своїми спогадами про Любомира Хамця поділилися народна депутатка Оксана Савчук, колеги, родичі. Дружина Вікторія, так само працівниця обласної прокуратури, зауважила, яким видатним був її чоловік. Він працював в органах прокуратури з 2001 року, а з початком російської військової агресії долучився до лав Збройних Сил і захищав територіальну цілісність держави на нульовій позиції. Навіть після оперативних втручань знову повертався на фронт. Посмертно нагороджений медаллю «За мужність» ІІІ ступеня.

«Наші сини Святослав та Максим мають на кого рівнятися, мають ким пишатися, бо батько був безстрашним супергероєм та віддав своє життя за вільну й незалежну Україну», — сказала Вікторія.

У вічній скорботі мама Любомира Алла — колишня вчителька Городенківської музичної школи, яка так пишалася своїм сином — випускником Національної юридичної академії ім. Ярослава

Мудрого та працівником прокуратури, котрий гідно відстоював державні інтереси.

Тепер, коли із сином сталася така трагедія, пригадує Микола Хамець свою «Поему про страх». Там є такі рядки:

Серед тисяч інших є моя зоря.
Як не я, то хто ще, хто ще, як не я?.

Свідомість не може сприйняти важку втрату. Батько не міг стримати сліз і під час свого виступу в Івано-Франківську, і в розмові з нашим журналістом. Хоч про свої переживання не хотів говорити: мовляв, негативу й так вистачає, війна зачепила мільйони українців.
«Як би тяжко нам не було, та приємно, що і влада, і колеги так шанують пам’ять про нашого сина, — зауважив Микола Хамець. — Багато добрих слів лунало від незнайомих нам людей. Був дуже уважним і співчутливим сином. Біль утрати ніколи не вщухне... Удома ми Любомирову кімнату перетворили на музей. Він похований тут, на місцевому цвинтарі в Городенці, де вже є Алея Героїв. Шкода, що гине цвіт нації. А нічого не вдіємо. Єдине, що впевнені: такі жертви — заради великої Перемоги!»

Івано-Франківська область.

http://www.golos.com.ua/article/369397